По венах біжать ноти

Сірі люди, білі хмари, чорна кава і сніданок. Все фальшиве, все мінливе. 7.00. Почався ранок. Відвикаю, з кожним днем я це все краще помічаю, Як усе летить у прірву, як я голову втрачаю. Кожне слово, кожен дотик легко так запам’ятався, Кожен спогад навіки в цих піснях закарбувався. Відключаюсь від усього, прислухаюся до такту, Моє серце потребує ритмічного контакту І відновленого пульсу, що замінює частоти, Пісні ллються у душі, а по венах біжать ноти. Дістаю з кишені ліки – раз навушник, два навушник, Додай ще кнопку «play» - вийде тишини порушник. Самотність свою з музикою часто розділяю, Коли хочу виговоритись, то просто співаю. Зимою так я гріюся, весною так кохаю, Літом розважаюся, а восени скучаю. Ніхто не рахував, скільки сліз пісні ввібрали І як настрій піднімали, як усмішки дарували. Життя, як та симфонія, - хтось першу скрипку грає, Хтось всім цим диригує, та всі грають, хто як знає. Буває так, що хочеш повернути певні миті, А пісня може бути скільки хочеш на repeat’і. А висновок який? Краще мріяти, ніж жити? Напевно, краще жити, щоби для людей творити. І неважливо, чи це музика, кіно чи орігамі, Головне, щоб злим думкам не було місця поміж нами.