БІЛА ДІВА

Тихо, тихо... На місто ніч спустилась. Нічого навколо не видно, Нікого навколо не чутно. Тільки плач порушує тишу У дворі замку старого. Плач Білої Діви, Яка за кохання віддала душу.   Давно по замку блукає Між стінами юності своєї, І на коханого чекає В потаємних коридорах, уночі, Про які ніхто і не знає, Тільки близькі з кола сім'ї…   Вояка-лях був з нетутешніх країв, Посланий графський маєток здобути. Та не думав він, що у графів Другетів Чарівної вроди донька може бути, Що їхня любов стане гостріша стилетів, Ба навіть в парі - смерті їм не минути.   Серце графської доньки до ляха припало. Зустрілись вони при свідках з бійниць, Почуття кохання їх переймало, Не вберегла вона замкових таємниць. Забула, що за зраду на неї чекало - Смерть або покаяння у стінах темниць.   Та батько про зустріч дізнався, Варті наказав затримати молодих. З розправою довго він не вагався. Ляха обезголовив без слідів зайвих, А над донькою нещадно познущався Замурувавши серед стін замкових.     Тихо, тихо... На місто ніч опустилась. Нічого навколо не видно Нікого навколо не чутно. Тільки плач порушує тишу У дворі замку старого. Плач Білої Діви, Яка Ляху віддала душу.