Не до віршів, альбомів і чаю…

Не питай, малюватиму вдруге, За той час, що ми стали удвох. Захлинуться нехай від напруги. Час нестерпний нарешті подох. Менше сил на прийти чи ходити, Більше часу на сонне життя. Можна ж знову усе перелити І найгірше тоді – забуття. Все змінилося з солі на цукор, На медові польоти душі. Ніжний шепіт, приталений вихор, Досхочу про свободу пиши… Не до віршів, альбомів і чаю. Той щоденний самотності плин. Я тебе тепер радістю маю, І за щастя із тисяч піщин.