Gedicht

Хіба може кохання бути досконалим, коли щоночі, тільки-но засну, я втрачаю тебе?! Еріх Марія Ремарк Така журавлина печаль прийшла й огорнула неждано!.. Читаємо книгу мовчань, іще недописану нами. Безмовне стискання руки, дві склянки схололого чаю, і осад на серці гіркий: я в снах тебе, милий, втрачаю. Ти тут, а свідомість твоя далеко, мов ключ в піднебессі. Я кличу тебе на ім’я, лякаюсь — нерідним проснешся. Та снів ледь прозора вуаль розділить нас — хочеш-не хочеш. Така незбагненна печаль: ми разом й окремо водночас.