Наодинці з собою

Наодинці з собою Чому життя несправедливе, Одним дарує, а в інших забира? Чому воно таке мінливе, Сьогодні є, а завтра вже нема? Як боляче в душі, коли втрачаєш, Того хто дуже дорогий тобі. І що робити з цим не знаєш, Живеш тоді немов на самоті. І зовсім світ уже не милий, Він як безодня, все поглина. Стоїш тепер, мов зовсім голий, Хоч вдягнений та одягу нема. Я не казав, що буде легко, Життя тяжке і я це знаю. Не будь наївним, у світі важко, Та я зовсім на це не нарікаю. Я не злякаюсь долі посланця, Йому нізащо в руки не віддамся. І буду завжди битись до кінця, Ніколи не здаюся і не здамся.