Gedicht

Дорогою проїхав диліжанс. Копита коней відбивають звуки нового гімну [а мені дзвенить похоронний марш], котиться луною містом, сполохуючи приспане пташшя. Диліжанс рушає порожньою вулицею - на нього заборонено дивитись; погляди ж сховані в кочугурах, піддаші, поинутих колесах вантажівок. Тихо. Б'ють копита. Б'ють. Б'ють! Рятуйтесь!! Дорога мощена бруківкою - брусок за бруском викладені міцно, щільно й надійно. Видресирувані майстри на це витратили тільки ніч. Й усю свою силу. В ту ніч місто обвіяв Норд. Вкотре. Кожна дорога викладена бруківкою. Така дорога до Раю [береги Стіксу мощені також нею]. Й по кожній рушає диліжанс, викрикуючи свою неповторну (або повторювану) химерну мелодію. Нам дуже тісно - ти і я пліч-о-пліч. Відчуваю як здригається земля. Не знаю куди стелиться наша дорога, бо ми вбиті в землю бруски. Я бачу лиш підкови над головою. Руйнуєм викладений шлях. Сьогодні місто затихне. Жодних коней.