Час усе втікає

Коли була молодша, час ішов, а я стояла, Жила простим життям, вручну малюючи свій світ, І рими про любов по-дитячому складала, Хоч тоді мені було ще й не так багато літ. І проходив рік за роком, осінь-мати приходила, Забирала кожен раз триста шістдесят п’ять днів. І поки я із друзями святковий торт ділила, Час набрав прискорення і швидко пролетів. А тепер до мене йдуть новий період і турботи, Нові люди, почуття… Життя дорога нелегка. Мій час тепер – це дім, моє навчання і робота. Й, буває, місяцями я не пишу ні рядка. Але є що написати, просто час усе втікає І уявлення дитячі перекреслює навхрест. Я виросла й тепер стільки всього відчуваю, Що мій мозок в кожну мить готовий вийти на протест. Колись було простіше, колись ще щось тримало, Не давало входу в світ розчарування й безнадії. Це тепер все стало складно, і якщо вже покохала, То в думках витають нові сподівання і надії. Це не те, що я придумала, ще будучи дитиною, Мотаючи бездумно тисячі оков. Це те, коли ти можеш називатися людиною, Коли ти справді знаєш, що таке любов.