«Книжкова злодійка»

Ваш світ не зміниться ніколи: Безглузді війни,геноцид, голодомори, Насильство, вбивства, крові море, Хоча я - СМЕРТЬ, для Мене це не горе. Роботи в Мене вкрай, але Я не жаліюсь. Не кожен з вас, людей, в свій час Мені зрадіє. Живі Мені байдужі зазвичай, Однак попалася душа цікава вкрай… Світловолоса дівчинка Лізель, В котрої братика у потязі забрав. Але випадок цей не був простим, Бо доля книгу дівчинці дала. Попавши в Мюнхен в названу сім'ю Лізель спочатку думала втекти, Однак сусідський хлопчик Руді Зумів її від того вберегти. Сувора мати, Роза, Закутана у хмари грозові, Завжди незадоволена у всьому, Але любила дівчинку в душі. А батько, Ганс, Що на гармошці грати так любив, Свою принцесу-донечку Лізель Читанню і письму навчив. В книжках Лізель вбачала цінність, Цікавість до незнаних їй світів, Та головне у них не було війн, Не було голоду й відомих їй страхів… Читаючи, навчилась володіти словом, Висловлювати на папері всі думки. Лізель була мрійлива і наївна, Але душа у неї чистою була… Вона не крала книг, лише їх позичала, Запам’ятовувала все у голові. Книжкова злодійка, ви скажете… Даремно. Бо ви не були в дівчинки житті. Своє життя Лізель прожила вміло, Знання із книг у собі зберегла, Події всі чорнилом на папері Майбутнім поколінням віддала…