Пригорнись, доторкнись Арію!

Пригорнись душею до рідного поточку, До каменю Роду, витоку твого і мого. Слово якого з пра-віку не замерзає, Доторкнися, Арію сущого!   Пригорнись до магічного древа, Листя не жовкне із плином епох. І стовбур, і гілля онде- ген неосяжні Доторкнись Арію сущого, за восмирьох. Пригорнись ж бо Дажбо Сур'ї дару, Славно благо викришає нам І речемо сохвален єси йому! Доторкнись, Арію сущого, що сяє сам.   Пригорнись до предківського коша, Руссю-Україною то осердя зоветься з поточку божествене первісне МА доторкнется дитяти, кошем навсібіч розіллється.