Melaverde

«Бути письменником – це мати можливість втілити усі мрії в житті. Я навряд вже стану піаністом чи виноробом, не опаную йогу, та й не матиму власної оранжереї. Але я взмозі стати будь-ким у своїх романах. Можу бути простим журналістом або зіркою Бродвею, власником іспанського ранчо чи навіть Ватиканським монахом. Ким-завгодно! Лише у творах… Але хто сказав, що там відсутнє життя?»

www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=QWvwGs7Ypc4 хотілось би побачити такий концерт, коли руїни замість сцени, а на задньому плані гори і море Alessandro Safina - Luna, Teatro Greco di Taormina

всім вітання з Риму вічне місто зустріло незмінно красивою архітектурою, а ще автобусами, які запізнюються не менш, як на півгодини

Злата Огневич - Gravity - трохи фентезі з музикою. і красиві коники http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=pBBzyg_m4Qs

"Не прошу любові ані ласки..." Лепкий Б. Не прошу любові ані ласки, Бо любові випрохать не мож - Будь мені як королева з казки, Що заснула серед срібних рож. Будь мені як тая біла дама, Що по замку в тиху північ йде, Будь мені неначе скарб Сезама - Ключ пропав... Ніхто не віднайде.

Музика може втішити, особливо людей з чутливою душею, які ще не відучилися відчувати, співчувати, переживати, не стали циніками. Енніо Морріконе

українське виконання Skyfall (Adele) - Acapella Cover by Mary Sazonova & Tikhon L. сподобалось навіть більше, ніж оригінал http://vimeo.com/58708011#

дуже позитивне відео і красива заспокоююча музика http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=fz4MzJTeL0c

Ірена Карпа - письменниця Мене завжди цікавила мотивація людей, питомих українців, що відмовляються розмовляти в Україні українською. Відмазка №1: Я погано розмовляю українською, мені соромно її коверкати. Благородно. Пуристи, що втрачають свідомість від кожного русизму й отримують інфаркт від слова "дупа" вас за таке похвалили б. Вони, поборники чистої, як сльоза, солов’їної мови, взагалі би 99% українців скотч на роти поприклеювали б. Мова - вона жива, вона постійно змінюється, нею ідеально говорити неможливо, і важливо лише одне: говорити нею. І думати. Якщо мені вдалось з геть чужою індонезійською, невже у когось може не вийти з рідною українською?! Не треба себе недооцінювати. Ви вже нею говорите - вона живе у вашій підсвідомості. Діставайте її - побачите, скільки енергії вивільниться. Спосіб перевірений. Відмазка №2: У мєня так гаварілі в сємьє. Мая мама русская. Ану давай поживи з такими закидами у США, відмовляючись вивчити англійську. Що, кажеш, виживеш? Ах ти ж точно... Таки виживеш. Але тільки в ґето, на Брайтон Біч. Питання: нащо було взагалі кудись переїздити, аби все життя таритися у магазині "Русскіє продукти" і рипіти: "Какую страну развалілі..." Відмазка №3: Ну у нас же общяя історія! Ага. Історія гноблення, колонізації, постійних військових зрад, підстав, репресій? Всім ностальгунам за "общєй історієй" раджу прогулятися в Меморіал жертвам Голодомору, просто бодай цитати Лєніна зі Сталіним і Ко почитати, якщо нервів не стане дивитись на фото. Відмазка №4: Ета мьортвий язик. На ньом гаварят толька в кніжках і па тєлєвізару інагда. Той, хто це стверджує, він або некромант, або блаженний. В нас такий був в університеті жевжикуватий викладач... конституційного права. Я відмовилась ходити на його лекції. А згодом карма спрацювала в вірний бік - з національного університету його звільнили. Ким він став? Помічником депутата, припускаю, а їм в наступному переродженні світять елітні щурячі нірки. Добре, що дивним чином відмазка про те, що українська - мова селюків, трансформувалася в інший закид: "Ти шо, із етіх, із свідомих? Арістакратка, да?!" Оце я лишу без коментарів.