ВІНОК СОНЕТІВ «ЗОРЕПАДОМ ЦІЛУНКІВ МЕДОВИХ»

1. Зорепадом цілунків медових Уст моїх ти торкалася ніжно... Не забуду ночей тих чудових, Як же солодко нам було й грішно... ____________________________________ Вже край ночі зорить світанково, Ми ідемо за руки узявшись. Твоя ніжність така пелюсткова, Прагну я, в ній увесь розченинившись, Свіжим вітром гайнути за обрій. Зі склепіння ранкового дива Позбирати останнії зорі: Так, щоб сріблом усе зазоріло... Поцілунками в росах у борі – Моє тіло вкриваєш уміло. 2. Моє тіло вкриваєш уміло Чаром шарму предивної вроди, Мене пестиш ти поглядом, діво: Зореглядом на лоні природи. Посміхаєшся ніжно, цнотливо І єство моє трепетним торком, Мов пір’їнним, солодко-вразливо - Гладиш пальцями рук, наче шовком. І туман огортає свідомість... З-поміж хвої дерев смерекових Сходить Сонце всім зорям натомість, Блідне місяць у формі підкови. Вкрилась росами наша інтимність, Наче цвітом із гілок бузкових. 3. Наче цвітом із гілок бузкових Розмережилось небо над нами. Світле щастя, у снах веселкових, Нас леліє своїми руками. Ароматами трав, що довкола - Просякнулося наше сплетіння, З-поміжтрав’я у вись серпанково Розливалося щире кохання. І зітхання луною витали, Розтинаючи тишу сонливу: Еро-піснею лісу ми стали... Знову ніжних цілунків, як злива Мене вкрила палкими вустами - Шкіри шовк осипаєш пестливо. 4. Шкіри шовк осипаєш пестливо, Мов крізь сито просіюєш ніжність. Звідусіль лине піснь щебетлива Про пташине кохання і вірність. На тілах наших ледь мерехтливо Сонце-зайчики – відблиск намиста: Поміж нас вони скачуть грайливо, Їх ти ловиш вустами навмисне. Твої радість і щастя барвисті - Ти спіймала неначе одного: Дотик губ... Моя блаж – пломениста... Мов ті зайчики – в тілі судоми І вся сутність стає враз периста - Себе чую в числі невагомих. 5. Себе чую в числі невагомих, Мов піщинкою фатуму щастя, Що між хмар там, де небо аж сьоме; Наче з вітром у вихорі лист я... І зімкнулася мить у долонях У полоні солодкого болю. І пульсють в напружених скронях Вже позбавлені самоконтролю Шал і пристрасть. Із тіла на волю - Перламутрові заструменіли... Я зробити тобі це дозволив В час конвульсій. Клітини тремтіли... Я сп’янілий, кохана тобою І в очах моїх посутиніло. 6. І в очах моїх посутиніло, І горіли зімкнуті повіки... Ми обоє цього так хотіли. Вогняні розливалися ріки У моєму єстві. Трепетливо Билось серце шаліючим ритмом. Мою блаж ти волоссям прикрила. Між скуйовджених локонів вітром, В ароматах солодкого квіту, На палітрі з відтінками в змові Наша пристрасть пливла... Ніби цвітом Привертали твій лик знову й знову Забаганки мої в травах й квітах - В поцілунках твоїх метелкових 7. В поцілунках твоїх метелкових Я і сам, мов барвистий метелик, Що із квітки на квітку – по колах Тих вінків, котрих разом наплели. ...Сонце згасло у хмарах раптових: Гнав їх вітер з північного краю. Ниті сліз їх прозоро-коштовні В центр маленького нашого раю Опустилися. Небо ридає. Ми негоду цю слізно-хмарливу Неодмінно десь перечекаєм. Зодягнувшися хутко щосили... Між дерев, там де зливи немає, Мене в казку ведеш надчутливу. 8. Мене в казку ведеш надчутливу, Де ледь чутний поривчастий вітер. День ясний заховався ледь зримо За дощем. Ми сховались від світу В кронах липи. Мить щастя зваблива: Мокрий одяг окреслив принади І в емоціях надто бурхливих, Ми тулились зігрітися ради. Краплі з липи, немов цвітопади; Крони нас, мов корони вінчали. Ти і я – два коштовних смарагди: Сяйвом пристрасті там знемагали. Завела мене в липові меди І доводиш до болю.., до шалу. 9. І доводиш до болю.., до шалу У сплетінні (і руки, мов віти). Вже ось-ось без усякого чару, Ми з весни переступимо в літо І налиті кохання нектаром, В унісоні зі світом щосили Себе випленем пристрасним жаром. Ситі щастям і в щасті знесилі, Стали бранцями враз ми лісними. Прислонившись до липи змокрілі, Ми у близькості чуєм припливи: (Від любові своєї сп’янілі) В ритмі зливи бажання-пориви - Конвульсують судоми у тілі. 10. Конвульсують судоми у тілі, Біотоки єство розривають; Твоїх перс я торкаюся білих, А їх центри той торк відчувають. І уста в поцілунках зомлілі, Опускаються вниз до нірвани, Де жагою бажань збубнявілі Насолоди пелюстя багряні. Цілуванням своїм полум’яним, Я до квіту коханої кану І у цвіті липневім, духм’янім На вустах квітка пристрасті тане. Доведу тебе ніжно, бажана, До безумства.., - солодкого стану. 11. До безумства.., - солодкого стану, Підіймає котрий нас у висі Із імлистого еро-туману У витання в захмарному трансі, Де ніщо і ніхто не дістане, Там де ми у своїй насолоді До одного причалу пристанем. В гожу пору, а чи при негоді Закружляємо ми в хороводі Неба сьомого в хмарах ванілі В неземному звучанні мелодій. ...Осідають думки захмелілі. На новому етапі прелюдій - Відчуваю наближення цілі. 12. Відчуваю наближення цілі В час прояснення хмарного неба: Сонця захід; інтим звечорілий - Ти і я й більш нічого нетреба. Та край неба вже місяць дозрілий У твоєму сріблився волоссі, Оксамитом торкаючи шкіру... Він, як я знайшов рай на узліссі: Із німим почуттям стоголосся Небосхил свій зірнистий покинув Із зорею, сховавшись в колоссі. Був опорою я твого стану, - З його вигином злився у русі ...У розливах блаженства розтанув. 13. ...У розливах блаженства розтанув Переливами в місячнім сяйві: Наші тіні у еро-виставі - Розмережили роси осяйні. Поцілунок, неначе востаннє Напуває і тіло, і душу. Я заплющую очі вустами; Знаю вмієш ти бачити тишу. Вітер трави ледь чутно колише, Нам розчісує зімкнуті вії, Гомін лісу все тихше і тихше… Почуваюся легшим за мрію.., Своє тіло у снах я полишив, - Я фантом у своїй ейфорії 14. Я фантом у своїй ейфорії В лоні лісу, немов на долоні, В лоні неба вже місяць зоріє, Оксамитом цілуючи скроні. Догорить ніч невдовзі, зітліє, Ми ж її пам’ятатимем завжди… Небокрай вже ось-ось засіріє, Свій світанок нам подарувавши. Свою пристрасть на трохи приспавши, Ми прокинемось в травах шовкових. І в кохані обійми упавши, Припаду я до уст пурпурових Твоїм тілом розсиплюся, ставши - Зорепадом цілунків медових. МАГІСТРАЛ Зорепадом цілунків медових Моє тіло вкриваєш уміло, Наче цвітом із гілок бузкових Шкіри шовк осипаєш пестливо. Себе чую в числі невагомих - І в очах моїх посутиніло: В поцілунках твоїх метелкових. Мене в казку ведеш надчутливу І доводиш до болю.., до шалу: (Конвульсують судоми у тілі), До безумства.., - солодкого стану. Відчуваю наближення цілі... ...У розливах блаженства розтанув: Я фантом у своїй ейфорії.