Потойбіччя написаних втеч

Розправити подумки крила І ними змахнувши здійнятись у сонячну вись; Зібравши думки у чорнила - На аркуш пролити й забутись між строфами десь. Щоразу той аркуш, мов сито, Мов навстіж відчинене вранці з кімнати вікно... Так звично вже стало просити У нього спасіння... Він аркуш, йому все одно. Відкритий, безмежний той простір Для пострілів дум і чорнильних моїх кровотеч. І легко стає так і просто Дивитись на все з потойбіччя написаних втеч. Як небо безкрає той аркуш. Питання - чи вистачить в крилах тих пер за життя? Тут варто зробити ремарку: В цім світі баланс є у всьому, було б відчуття.