Півночі затремтіло у сльозах...

Півночі затремтіло у сльозах, А смуток небеса поклав на ноти. Із пристрастю повінчана гроза Мені відкрила неземні висоти. Там ніжну муку грають скрипалі. Душа розбита на бентежні зграї. У голосі його – вогонь і лід. У погляді – туман сумного раю. Кохання переписано у сон, Той згорток долі – зоряна палітра. Його слова, немов святий закон. Печать на ньому – поцілунок вітру. Півнеба перечитано за мить, Що спогадом солодким защеміла. Любов торкнулась місяця крильми, І стала, ніби янгол, сніжно-біла…