Заплутані стежки

В дзеркалі відбитки бачиш ти Всього життя й морозяної люті. Ноги більше з ліжка не звести. І відображення - це всі святкові будні. Мабуть, не в змозі оцінити ми Життя, що до візка прикуте, Коли не йти, не бігти, а везти Себе до запаху постелі мусять руки... Коли в тумані розумієш ти, Чого тобі вдалося оминути, І вчасно не сприйняти висоти... І відчуття цього не осягнути. P.s. Пеленою ночі заплутані стежки Ведуть до розуміння суті. Якщо в душі засвітяться зірки, Ми позбудемось вічної каламуті.