Смерть людини.

Ви монстри усі, але мов паперові, Вас, наче, хтось із туману наплів, Боже мій, може нарешті вже годі, так знущатись з вітрів? Ви люди усі, але наче з туману, Я вас бачу крізь тіні і дим, Чи над вами, колись ще стануть ті, що говорили з Ним? Там міста, свої руки асфальтні розкинули, Чуєш серце, нас забули вони. Життя береться останніми титрами, нам пора уже йти. Бачиш янголе, там між будинками, Я як всі, ще недавно жив, А тепер вже з вітрами тихими, полетів понад нив. Гляньте, для вас стаю я спогадом, Ви мене відпускаєте геть, І крізь дощ, у змаганні з негодою, несе мене смерть.