Poema

Щодня сусід довбає стінку, Мов перфоратором у лоба. Без передиху, і зупинку. На нього є вже, в мені злоба! Його не бачив я не разу, Та хочу вбити, ще й повільно! Дати в око за образу, Яку на нього маю сильну! За кожен стук у мене в скронях, І за безсоння серед ночі, Тримаю скалку я в лодонях. А він, мов з кулемету, строчить! Я із потоком матюків, Пішов до нього розбиратись, З собою скалку захопив, За себе, щоб не перейматись. Дзвінок йому уже порвав, Та не виходить, хуліган! Гамселить в двері, я почав - Нервовий дуже, в мене стан! Тут сталось диво – все затихло, Замовк сусідський перфоратор! Та зло у мені, геть не зникло, І з виду я, мов термінатор! Я за дверима чую кроки - Хай тільки вийде, і кінець! Та підкосились в мене ноги – Переді мною став борець! Широкий мов здорова шафа, Кулак, як декілька моїх. Лицем забити можна цвяха – Такий злякає, точно всіх! Лежу на койці в хірургії. Зубами, що ще залишились, Олівцем вірші пишу такі я. Сусід, ремонт робить, закінчив!