Запитання = відповіді

Розказали життя на першому майже побаченні: Ділилися мріями, тулилися серцями. Здається ми звикли не просити пробачення, Якось відразу вибрались з темної ями. Потім знову падали у неї, не рахували разів, Тільки наодинці, разом чомусь – ніколи. Сумісні, багато точок дотику, з’єднань, пазів, Хоча життю нас вчили різні школи. Чи не там звернули, чи вели нас різні карти, Історія не склалася, друзями не лишалися. Викладали б стосунки, може сіли б за парти, Якраз таки книга поволі і склалася. Згадуємо нас, пересікаючись кілька разів на рік, З’ясовувати марно, тільки псувати миті. І хтось завжди вимовляє останнім: Втік. Маючи на увазі і час, і слова: пізно, «Ми» вбиті.