Вона була закохана у літо

Згубили цвіт замріяні дерева, Потроху поклубились спориші, Вона була закохана у літо, А він був літом у її душі. Коли сп'яніли ночі від любові Солодкими медами до межі Зійшлися в танці літо із весною, Але поснули дуже скоро мов чужі. Окуталась вона цвітінням яблунь, Його не ждала - тихо одцвіла, Затьмарена безумством ошалілим, Було то мліла часом, то жила. Вона безтями полюбила літо, Жаркі самозакохані вуста , Але відходила помалу в безвість Ще юна і закохана весна.