Анафора

Як стилістичний прийом градації анафора подеколи близька до анаколуфа. Почасти анафора виконує важливу композиційну функцію у ліричному сюжеті: Ти мусиш танцювати аркан.

Хоч раз. Хоч раз ти повинен відчути, Як тяжко рветься на цій землі Древнє чоловіче коло, Як тяжко зчеплені чоловічі руки, Як тяжко почати і зупинити Цей танець. Хоч раз Ти стань у це найтісніше коло, Обхопивши руками плечі двох побратимів, Мертво стиснувши долоні інших, І тоді в заповітному колі Ти протанцюєш під безоднею неба Із криком по-звіриному протяжним. Щоб не випасти із цього грішного світу, Хоч раз Змішай із ближніми Піт і кров. Сину людський, Ти стаєш у чоловіче коло, Ти готовий до цього древнього танцю Тільки тепер. З хрестом за плечима. З двома розбійниками. Тільки раз (В. Герасим'юк).

«Чому я так страждаю?.. Чому любов до тебе відчуваю?.. Чому тебе забути я не в силах?.. Скажи мені, о милий!(Маша Ришитюк)».

Анафора-це кількаразове повторення одного і того ж слова на початку суміжних речень, віршів, абзаців, строф. Прикладами використання анафори у віршах Костенко є такі уривки: Хтось, може, винен перед нами. Хтось, може, щось колись забув. Хтось, може, зорями сумними У снах юнацьких не побув.

Вона людей хапає за рукав. Вона кричить:-- Людино, підожди!

Старі дуби , спасибі вам за осінь, …. Старі дуби, спасибі вам за це.