Vers

Від дощів проливних зіржавіло осіннє листя Що так немічно й тихо спустилось у твоі долоні Що так сумно і дико припало на стомлені скроні Що в повітрі від вітру на думці тобі повисло Листя Що побачило альфа й омега нашого літа Світанкову росу і волосся в мереживних квітах І обличчя людей що ступали по темних бруківках Й теплий сон що сидів у колясках в маленьких голівках Плівках Що писали на себе спекотні вечірні світанки Що були парадоксами як і північні ранки Що спішили трамвайними рейками через місто У якому було зовсім людно і трішечки тісно Пізно Коли ніч беззіркова тягнулась холодним вістрям Коли щастя ділилось на літнє зимове і після Механізми зламались водою залиті як тістом Поржавілі листки залишились літати над містом Звісно