Сонце на безіменному пальці

У людей бувають сліди від обручок На безіменних пальцях... Чоловік із сивиною в скронях Сприймає мене як неандертальця. Бо я покохав жінку З чудовим рудим волоссям, І опіком на безіменному пальці... Так, опіком! Вам не здалося! Я кохаю її вже сім зим І приношу стиглі яблука в грудні, Бо жінки, які плекають всесвіт (Всередині себе), просто незабутні. Сім зим тому я об`їздив Європу, Став філософом, навчився кохати. І зустрів ту єдину жінку, Через яку міг би сісти за грати! На її безіменному пальці Раніше крутилося сонце-дарунок... Я пив слова рудої жінки Немов чудодійний трунок. Довго вагався, що їй запропонувати, Бо сонце має, тобто має Всесвіт. І тоді на її палець Я почепив своє серце. Навіки. Назавжди. На безкінечність. Люди це називають шлюбом. Моя жінка, моя таємниця, Відтоді сонце носить на грудях... © Марта Приріз, 2013