Vers

Прийняла вдячно порох, наче канни. І попелом ще довго милувалась. - Ти все гірке спалив, що поміж нами? - Усе до тла, щоб ти не хвилювалась. Із вдячністю звела до тебе руки, А ти втопив в обіймах мої плечі. - Не стерпимо ми більше вже розлуки, Не буде ні страждань, ні порожнечі. Тут холодом повіяло в долоні. Хотіла їх до тебе притулити. - Не рухай, твої руки брудом повні, Вони не варті того, щоб любити. І порох той проник у мою шкіру, Так боляче запік в маленькі пори. - Невже спалив ти не стіну, а віру? Останнє чим ще серце було повне?... Ти злісно звів великі чорні очі Так ніби я чогось не розуміла. - Щоб мур горів потрібно сили, мочі, А щастя дуже легко розгорілось..