Параджанов. Вічно живий геній

Параджанов. Вічно живий геній (Рецензія на фільм)

Цього року Україна висунула на здобуття престижної кінопремії "Оскар" стрічку спільного виробництва Франції, Грузії, Вірменії та України - "Параджанов". Біографічний фільм, присвячений видатному режисерові Сергієві Параджанову, і справді здатний поборотися за найвищу нагороду і вартий уваги не лише глядачів України, але й цілого світу. Ми не знайдемо у цій картині таких банальностей, як особисте життя, обсмоктане та подане під різними соусами, якісь простоти та мелодраматичні звороти в сюжеті. Ні, це не звичайна "кіношка", це справжнє кіно на кшталт мистецьких стрічок самого Параджанова. Фільм знято у стилі легкого сюрреалізму, замішаного з елементами соцреалізму (швидше, їх штучно введено у стрічку, щоби підкреслити несхожість Параджанова на інших героїв того часу), оповитого легким флером французького кіно, витонченого гумору та глибокого трагізму. У центрі сюжету не Параджанов-режисер, не Параджанов-геній, а Параджанов-людина з його особливостями характеру, з його широтою душі, з його життєвою трагедією. Ми майже не бачимо зайвих життєвих ситуацій, окрім тих, які допомагають розкрити характер Сергія Параджанова. Ми бачимо, що він не просто геній, не картинка, не ікона - він жива людина, яка вміє радіти, переживати, плакати. Він - жива людина, яка з верхівки геніальності була кинута на самі низи соціального невизнання. Він - людина з важкою та трагічною долею… Протягом стрічки ми чуємо українські, вірменські та російські пісні, що ілюструє нам важкі реалії, в яких жив та творив Сергій Параджанов, і його непростий внутрішній світ. Він, будучи вірменином за походженням, з грузинським домішками, був неодноразово звинувачений в українському націоналізмі (за фільм "Тіні забутих предків"). Але такі звинувачення (чи як сьогодні це часто трапляється серед націоналістів - звеличення) Параджанова є абсурдними. Він є генієм, а геній не має меж. Ані в плані творчому, ані в плані ідеологічному. Параджанов повторює долю багатьох людей Духу, які страждали від радянської влади тільки за те, що їхній світогляд сягав ширше за вузькі лоби партійних діячів. І національність чи політичні погляди тут не відіграють жодної ролі (згадайте росіянина Ґумільова, російськомовного українця Булгакова, українського "націоналіста" Довженка - вони однаково були гноблені владою за широту своєї думки; те саме відбувалось і з Параджановим). Окремої уваги заслуговує знахідка режисерів щодо ілюстрації процесу знімання Параджановим його основних робіт. У кадрі одночасно перебуває оригінальне відео фільму ("Тіні забутих предків", "Колір гранату" тощо) та Сергій Параджанов у виконанні Сержа Аведікяна, який дає настанови акторам оригінального відео. Монтаж зроблено настільки майстерно, що глядач одразу може й не здогадатися, що він бачить не оригінал, а синтез двох епох. Дух фільму одночасно і якийсь легкий та ніби натхненний фільмами Вудді Аллена та Жоанн Сфар (той самий "Гензбур, героїчне життя" (Gainsbourg, vie héroïque) 2010 року), і доволі важкий та темний. Після перегляду залишається певний синтез світла і темряви, замішаних разом. Це пояснюється елементарно самою побудовою фільму, в якому світлу генія протистоїть темрява номенклатури радянської влади - ілюстрація реалій життя Параджанова. Усіх перипетій фільму відкривати не буду - по-перше, хто знайомий з історією життя Сергія Параджанова, той і так знає, про що цей фільм. А, а по-друге, радше побачити все власними очима, ніж крізь чиюсь призму сприйняття. Однозначним є те, що фільм заслужено їде в Америку на премію "Оскар". І дуже хочеться сподіватись, що подібні якісні кінострічки будуть й надалі з’являтися в Україні. Кому варто дивитись: усім без перебільшення, оскільки фільм цікавий і в плані біографічному, і в плані мистецькому. Кому не варто дивитись: комуністам та тим, хто ностальгує за Радянським Союзом. Оцінка за 12-бальною шкалою: 11.

Оригінал: http://bilenko-shumacher.blogspot.com/2013/10/blog-post_17.html Англомовна версія: http://bilenko-shumacher-en.blogspot.com/2014/01/paradjanov-always-lively-genius.html Російськомовна версія: http://bilenko-shumacher-ru.blogspot.com/2013/10/blog-post_17.html

Цю рецензію було опубліковано на http://grim.in.ua/