Goldi

У моїх легенях проростає коріння. Наші душі переплетені його гіллям. Тільки не кажи,не мовчи,не кричи. Боляче. Колись мені сказали:"наши божества -убожества, любовь-бесконечна." Давай будемо вірити в це,несамовито,беззаперечно. На моїх віях тонни спокою. Думки,рифми , мрії, покрились попелом. Осінь тишком прокрадається в хату. А я не можу, без тебе спати. Тіло потребує твого плеча, Врости б у тебе,сховати усю печаль. Холодно, Мурахи на шкірі танцюють танго. Свідомість втрачає всі траєкторії, ранги. Тиша хрускітом ріже вуха. Послухай. Це росте наша спільна душа.

Вокзали ковтали кохання тоннами, запивали слізьми та відчаєм. ти сьогодні вирушатимеш далі, а як завжди, залишусь тінню. Тільки б не забути як дихати. тільки б не загубити втрачене. Доля по моїй шкірі малює мотивами, небезпечно гарячими. Я самота, я саме там. Хто ми?Де ми? Хто куди, в нікуди. Залишати б на тілі твоєму, цілунками не відомі маршрути. Карта-горя моря, на твоїх долонях. я ж у тобі (в)тону. Захвати з собою мою ніжність й втому. Ти сьогодні далі, а я тут залишусь. Я тобі писатиму в своїх віршах тишу.

Я буду твоєю рибою, мовчазною й вільною. тільки відпусти мене, не вбивай мене. Не тримай мене, і я залишусь. Я у снах твоїх, у житті твоїм. Стану вищою. Переборю все, перепливу всі невзгоди у любу погоду, навіть в дикий шторм, навіть в тиші я, буду рибою твоєю,сильною. тільки не тримай мене, відпусти мене, не вбивай мене. я залишусь. І до поки спиш, малюватиму я на небі тихому, тобі зорі ті, що робитимуть тебе щасливішим. Я буду рибою, буду плавати у тобі, по твоєму серцевому спокої, І молитви ті, я почую всі, ти люби мене, не тримай мене, не вбивай мене я залишусь.

Стали чужими ці квартали,вулиці, Невже найгірше все таки збудеться, Без тебе я втрачаю колір.все чорно-біло, матово, Рідний,шалено сумую та хочу тебе обійняти. Повертайся, у цю байдужу осінь, у цю майбутню холодну зиму. Без тебе,вітер з'їдає холодом, усі мої теплі,живі клітини.

Осінь вплітає листя у її заплутане вітром волосся, Холод цілує кожен сантиметр її тіла. Поглянь їй у очі, бачиш?! вона з тобою.поряд. щаслива.

Привид гармонії Стільки всього живе в голові, що інколи все заплутується в клубок і не дає можливості рухатись вперед. Так і в житті. Люди які нас оточують, підсвідомо або ж навмисно впливають на наші вчинки. Вони створюють нам правила, рамки, заганяють як звірів в клітки. Задумайтесь, скільки раз в своєму житті ви від чужих людей, чули "правила" того як ви "повинні" себе поводити?! "не кури, звільняй місце старшим в транспорті, ходи до церкви" і т.д." Ніби це зробить твоє життя кращим, і добавить їм в карму +1 за допомогу загубленій душі. З чого вони взагалі взяли що мають право втручатись в твоє життя. А коли ти виходиш за загально прийняті рамки, люди починають осуджувати тебе, їх не цікавить як ти думаєш і чому ти це робиш, для них вже поставлено на тобі клеймо. І я не бачу сенсу це змінювати. Жити потрібно для себе, тільки ти можеш вирішувати яка людина зможе залишити відбиток на твоїй свідомості. Людей змінюють люди. І це факт. В кожній людині в пам'яті є комунальна квартира в яку вона пускає самих близьких і дозволяє впливати на формування своїх поглядів. От в цьому люди і роблять помилку, не правильно розставляють в шафі пріорітети, тим провокують себе до вибору не правильної людини, яка може захлопнути двері в майбутнє. Крім тебе, в тебе нікого не має. Потрібно слухати себе. Формувати особистість. Якщо навчишся слухати, зможеш випустити на волю першого привида. Привида -гармонії.

перший крок до свободи Я навіть не помітила коли опустила руки, не те щоб втратила сенс життя, просто перестала рухатись до тих цілей які я собі колись ставила. Взагалі відчуття розгубленості і розчарування, розбило мене. Я ніяк не могла зібрати себе, щоб створити нові стимули, які б допомогли мені з'їхати з мертвої точки. Я почала відрікатись від себе, від близьких мені людей, дійшло до того що я перестала виходити з квартири. Адже в моєму "королівстві" мене ніхто не обідить. Закритись в собі самий легкий вихід. Але обравши його, ти собі закриваєш дорогу в майбутнє, в якому ти можеш себе реалізувати, на томість стаєш параноїком, соціофобом, мізантропом, цей список можна продовжувати довго,але чи вартує ця гра того полум'я?! Я для себе вирішила що це занадто велика ціна за самообман і відчуття спокою. Те що ти признаєш свої страхи і помилки- зробить тебе сильнішою і навчить переборювати свої слабкості. І на справді це вже й не так страшно.

Сьогодні я вирішила завести блог, для того щоб звільнити привидів які живуть в моїй голові. Мене звати...байдуже, називайте так як вам буде зручно, або взагалі не називайте, це не так вже й важливо. Для тих кого роз'їдає цікавість можете звертатись до мене "Goldi"! Насправді я не знаю навіщо мені це все, просто інколи приходить період коли потрібно виговоритись, і ніби то є кому але це не те. Можливо для цього і існують в інтернеті маленькі блоги, в яких сотні тисяч таких як я, ховають свою самотність, біль, образи, можливо навіть пекуче розчарування. Для тих хто мене розуміє "Welcome to the world of its ghosts "