Poesia

Каїн. Ти світами пішов, стертими і пошерхлими, як ноги прокаженого, У твоєму клунку змії, а на лобі Боже прокляття дотиком, На руках кров твого брата і ангели тебе женуть, Як вівцю на поталу світу, не прислухаючись твого спротиву. Ти мовчиш, ти давно звик до ударів у спину, Сильні люди не плачуть й не скаржаться, навіть якщо помилилися. Ти плакав лиш раз, коли брат твій загинув, Готував поховання, збирався з усіма своїми силами. І зараз вигнанцем із старим обличчям, Ти в очі зазираєш якимсь перехожим, Чекаєш на мить коли той змилосердиться, Хто прокляв тебе, зробив звіром хижим. Іди у світи, старі й невідомі, шукай істини, такі невичерпні, Вбивце, невільний покинути і вже стомлений, Крутись, як листя зірване під сонцем пекучим у серпні. І може пробачать гріхи тобою замолені. © Ігор Кордис 07.11.2014