Ну от. Тепер я старша ще на вірш...

Ну от. Тепер я старша ще на вірш. А ти іще на вірш від мене далі… Як постріли у душу – галас тиш. У скриньку серця – листопад печальний. Ти вільний, хай у прозах, і чужих… А я – повік заручниця образи. Вона – і муза, і щоденний гріх. А спогад, як лихвар скупого часу. У віршах він спинився і помер. І літерами смуток сльози ронить. На гріх я стала старшою тепер, Бо думати про тебе – заборона. Любові я не випишу повік. Сувої – ніч, а спогади – чорнило. Розлука стала довшою на вірш, І всю мене у собі розчинила…