ТРИ ТРИВОГИ

Три тривоги – і днів, і ночей, три тривоги – в тринозі печалі, і в тумані буденних речей, й в недомріяних мрій на причалі. Перша ти – почорніла від бід, Рідна земле, країно козацька. Перевівся уславлений рід, чи пропала звитяга юнацька?! Доки будем плекати ярем*, доки будем вклонятись батию*, і вкраїнок давати в гарем – не свята нас Покрова покриє, а ганьба(!) і зневага за те, що удома до рабства готові, що даєм осквернити святе шолудивому, підлому псові!.. Три тривоги на триста безсонь... Друга ти – рідне слово з колиски, що в молитві зімлілих долонь, і збезчещене в підлому писку. Ми без тебе загинем в собі, ми не будемо більш українці. Україна без тебе в журбі на обірваній часом сторінці. Ти, небого, тривога з тривог, бо без тебе немає народу. І кладе на вуста тебе Бог, щоб співці прорікали свободу! Три тривоги – як Трійця розпук... Третя ти – наша Пам'ять забута. Стільки сліз і заломлених рук, що не всі пам`ятали про КРУТИ, СМЕРТЬ ГОЛОДНУ, ГЕРОЇВ УСІХ, ДНІ ЧОРНІШІ ВІД ЧОРНОЇ НОЧІ, і ПЕКЕЛЬНІ ГОЛГОТИ ДОРІГ...?! Як ми Совісті глянемо в очі?.. Що ж ми дітям у спадок дамо? Власну ницість, байдужість, лакейство?!... Білозубо всміхайся, Пітьмо, – розрослося твоє фарисейство! Ми звертаємо в Лети* русло, чи у Стікс* занесуть нас вітрила?!. ТРИ ТРИВОГИ, що стало б на трьох – ТРИЗУБ МІЙ, проти ворога сила. Й поки в душу, мов дужі вітри, ТРИ ТРИВОГИ всилятимуть пімсту, надихатимуть гори й степи на звитяги нові УКРАЇНСТВО.