дожіноче

коли пустелі твердінням вкривались й чимось павучим заборонені акварелії вирушали до білоти озерної – гнів'ям побільшуючи сильні навмисні сонви розгулюють півнебом заганяючи гострість у вереск – знімають глин із теплоти тіл...натомість роздоріжжю вимагання чогось більшого за насилля міцнішого за роздушену під'язиччям пристрасть...вириваєш роздягнення викриваєш натомість найбільш виблакитнявілих мулатів й ненайвище перевтіл – я розрізняюся й трохи прокидаю велінь.. чекаю чи навмисно перебере та дикість ґрати й навпотінь кидаюсь у струм'яччя яке надповином назватися бажанням...щоб зарубом й тріснявим відтінком змішати розпорошення гірського вмогу – тинявим гартким й завороженим хованням... віднайди тої...що застилом бажає болі вогним частот глухих прибоїн ще до морських розкресел стегна...на тому плотті все змішанням вмилося й запахами спраги.. шумливими закружлявілими дівчатами – що вміють обертатися в тигристих ланей – скидати роги та відрощувати похвістне...своїми набігами на величність пахв й чоловікових вострин...запал лиття багаття – у вмістинах води завжди так повно вогняного пару – ці скопища безвустових пожарень – цей збіг сильніший за мустангові поніздря – вражаючих щілин що вміли пробудити голос лави... ви - м'які барвисті зловки! які так вимагали гудливого розпізну до опліднень...навздогін виривали кору й мали замість ніг жартівливі химерії... приходом міниться той день і роквітає лункість на спітнілості ребра що так колись лилося дожіночо у довжінь тискного затверду... і поклади сумної лави вже завідпливом стеж міняють розтіч...