Чому?

Чому надія не знайшла мене? То ж моє горе залишилося в пустелі! Мені усі казали, що мине... А погляд мій відводився на стелю. У погляді вся річ, це дійсно! Так в мене він сумний навіки. Блакитні очі ще з дитинства, наповнені сльозами на повіках. Та де мене хтось приголубить! Сама я у пустому світі... Як я надіюсь, що мене пробудить зі сна поляна дивних квітів. Хоча вони пахучі та красиві, та в них загадок безліч... Це я знаю! Тихенько у повільному мотиві від них мелодії я завжди маю! Та ось у мене все здійснилось! І я уже не у пустому світі! Навіть життя в усіх змінилось, а я таки в поляні дивних квітів!