За тисячі парсек

Я знаю, я – не я, і воля не моя. Хтось рухає мої нейрони і запускає серце, та не я. Хтось каже: - Їсти. І ключиком невидимим заводить, Щоб йшли, куди не хочу, ноги. А я – лиш тінь, Крізь мене світло не проходить. І завжди я була, і є, і буду, Бо вже ж, як тінь, таки існую. Лиш слід із серця на асфальті Брунатний (зсохла в шкірку кров). Йому є вирок – нові страти, По - піонерськи будь готов! А я згубила лік віків, Відколи рани не загоєні щемлять. Та хай. За тисячі парсек - мій дім Там не придумали ножів із лезом гострим, З трьома рядами зубців акуратних. Й брунатні плями неприємні Не липнутимуть до підошв. Бо там я – світло. За тисячі парсек. верлібр