дитинство кохання

дитинство нашого кохання ще грається у піжмурки цілунків тримаючись за руки із промінням всіх сонць в безмежнім всесвіті всього щоби рости або померти раптом у переддень безжальної розлуки навіки розчинившись в наших душах що породили лагідність торкань якщо рости то слів не треба зайвих бо щастя мовчазливо невимовне у розквіті своїх бентежних митей що вічність заколисують п'янку під музику голублячих обіймів під погляди на світ немов уперше коли нам небо матір'ю здається бо носить нашу ніжність на руках