Визнаю

Вітер нерви лоскотав у димоході, Роздягайся, лікуватимемо біль. Тхнуло міллю у скрипучому комоді, Де ж ті рани, куди ж висипати сіль. Протяг, з маків шкіру до лаванди, Мед не пахне в холоді думок, Хто придумав мучити троянди, Стебла вверх і сохнути в куток? Кажанами мертві квіти спали, Глибше, хай прокинуться куранти. Краще б тишу криком шматували, Ніж отак, клоновані курсанти. Свічі сонно мліли на каміні, Трави пахли чаєм поміж рук. Квіти завмирали на картині, Від годинника ласкавий тихий звук. Казка скрізь, чого не вистачало, Коли бачиш пекло у раю? Бо тебе було ось тут мені замало, Зрадив ти, раптово визнаю.