Як завжди без.

Здається, ніби час пульсує тілом, І ритмами гучної канонади Мордує вікна світу чорним гіллям І, як камінням, убиває градом І тихий світ стає пустим й ворожим, А кроки грому хилитають землю Ми з ним на диво, наче рідні схожі В мені зима, а він холодно-темний Блукає світом він і нудить світлом А я боюсь його, я розчиняюсь в ньому Я відчиняю двері і задихаюсь світом Під канонаду навісного грому….