Не судіть строго, бо дуже старий вже вірш

Коли старість-зима посріблить наші скроні, коли руки тремтітимуть і ослабнуть, будеш подихом гріти замерзлі долоні і очима ловити полум’я обриси плавні. Ти згадаєш роки вже минулі, як зустрілись ми вперше весною. Посміхнешся. А очі ще юні. А я нишком милуюсь тобою. Недалечко від тебе, у кріслі, в’яжу шарфик тонкими руками. Хтось кохання вимірює в числах, ми ж кохання рахуєм роками. В’яжу шарфик. До ниточки ниточка. Пальці спицями водять узори. Ти мій день, моя ніч, моя зірочка, ти мій місяць, мої видноколи. І байдуже, що немолоді вже, що волосся блистить сивиною, ти мій лагідний вітер опівдні, Я твоя. До могили з тобою.