Ранок

Дрижить туман над сплячою рікою. Це знову повторилося. Це – знов. Сторожка тиша тонкого сувою, Із павутини сплетеного мов. Що вітер, розганяючи тумани, Рве разом з ним і тишу на шматки, Знайомо. Пам”ятаєш, разом з нами Ганявсь? Ти легким помахом руки Скидав клубки туману в ніжні трави, І він лежав кульбабками в росі. Крізь дощову завісу поза правил Розжарювалось небо у сльозі. Упав туман в безмовний ранок світлий. І тиша, помираючи, співа Пташиною якОсь несамовито, Вербові коси млосно обвива.