Вечір дощу

Щось шепотіла біля ганку абрикоса, Із неба воду п”ючи досхочу. Куйовдив вітер довжелезні пасма – коси Веселого весняного дощу. Світило в піжмурки погралося, за тином Сховалося. Й заснуло раптом там. А дощ сміявся, не вщухав. Ще дужче линув: - Я вам до завтра сонця не віддам! Нехай іде тій абрикосі він на радість. – Льє дощ. А ми… Два келишки – в руках. П”ємо маленькими ковтками, не відразу. І ти туркочеш, лагідний мій птах. А дощ малює щось своє на темній шибці Й біжить до ранку, тихий, навпростець. І вечір теплий награває нам на скрипці Мелодію закоханих сердець.