#без.змісту

буває мить якогось потрясіння коли ти зупиняєшся на півдорозі вулиці вкриваються словами реченнями й текстами без змісту і ти відхиляєшся від звичної траєкторії і заглиблюєшся у гру фраз і слів у них йдеться про жінку яка народила у поїзді у брудному товарному вагоні втікаючи від чогось а скоріше від когось важко ковтаючи сльози зі смаком алюмінію і коли дитина вийшла з неї вона вдивлялась їй в очі в надії на те що вона щось відчує якісь почуття які ще звуть материнськими але там вона бачить лише щось а скоріше когось хто переслідує її і згадує як менше року її серце обливалося щастям а життя нагадувало весну яка прийшла тоді коли її уже перестали чекати - пізно і цей хтось обіймав і цілував і казав що любить і ніколи не образить та минуло ще кілька десятків ночей і він прийшов додому з роботи п'яним у очах було щось таке чуже і він поглянув на неї якось не так любов замінилась злістю а голос став холодним ту ніч вона не забуде ніколи бо потім стало для неї дозою цвяхів які він вбивав в її серце забиваючи на любов і сльози і далі текли з присмаком алюмінію а вона тримала крихітного хлопчика на руках і не знала що ж їй з ним робити бо у тих очах наповнених любов'ю вона боялась побачити ту злість яка була у того чоловіка який став їй чужим і тоді дочитавши ці фрази інколи хочеться змінити траєкторію бо боюсь коли небудь побачити у дзеркалі той погляд без змісту