пустелі

я тону в бездумності своїх пустель. я не думаю. думаю лише про те, що треба вижити. як не захлинутися власним альтруїзмом, добротою, сердечністю та милістю. я тону в логові своїх думок. я заплуталась в нитках цього диво-механізму. я хочу вижити. я тону в кратерах своїх почуттів. вони поглинають мене і я починаю тонути в пустелях бездумності. я намагаюсь вибратись, але настають морози і я залишаюсь в своїх думках. при паводках гіркі емоції та думки потрапляють у мої легені, дорогою обпікаючи язик і горло. вони випалюють мене зсередини. я пуста. порожня. ніяка. прилітає Фенікс. рятує мене від пустель, кратерів, морозів та паводків. він рятує мої обпалені легені та обпечене горло. але Він не збирається залишатись - покидає мене. боюсь, що знову потраплю у кратери і пустелі. Фенікс, ніби відчуваючи, з'являється у потрібні мені моменти життя. але, чи не для того, аби використати мене? я боюсь обпектися знову кислотою почуттів і червоно-оранжевим кольором Його крил. все одно щось та станеться. потрібно звикнути.