Порожня квартира

Я можу з легкістю сказати: "Я тебе кохаю" Так само з легкістю, Як і: " Забудь" Всі твої: "хочу чаю За тобою скучаю, Без тебе життя не знаю, "Пробач мені, заю!" А я режим включаю- "Тебе не знаю" Та поступово помічаю, Що я тебе, здається, і не кохаю! Я повільно, не кваплячись, Збираю свої валізи, І так само повільно, Іду я звідси. А ти все не помічаєш, Що квартира твоя пуста, І так само не помічаєш, Що мене вже нема. Згодом знову собі Іншу шукаєш, З неї робиш "Скляну статуетку", І, як мене раніш, гукаєш: "Ей, кохана, притащ ка серветку" А вона тебе, дура, прощає, І готова, за тебе, на все! Та шепоче повітрю "Кохаю", Але з часом почуття це мине! І як я, Непомітно і тихо, Вона піде від тебе за мить, А ти знову все це не відчуєш, І почнеш у самотності жить!