Poesia

Спокійний був і тихий ранок. Не передвіщували лиха небеса. І плив у небі гурт із хмарок. Скажіть, ну де взялася та гроза?! Вона гриміла, землю била, Хилила голови дерев. Блакить вогнем вона розбила, І злива звіром все ревіла, А з нею й вітру чувся рев. В ту мить і світ увесь немов упав… Але у квітні грози нетривалі. Так само швидко хмар свинець розтав, Як і тоді з'явився, коли не чекали. Потроху знов все на місця стає; І сяє сонце, і дерева піднялися, І бачить небо відображення своє В озерах, що люстрами розлилися. Повітря дзвінко свіжістю бринить. Похмура щойно, вулиця умилась. Чарівна кожна дивовижна мить. Перед дощем весна схилилась. Інакше дихає земля, Інакше промінь долі* сяє, І вмите місто іздаля Квітневу пору зустрічає.