Poesia

Все піде та пам'ять залишиться, бо вона безкінечна.Вона в'їлась своїми болючими спогадами, а я не вмію забувати людей та й, мабуть ніколи і не навчуся, хоч ви ріжте,хоть паліть мене та не можу забути минуле, хоча й маю я жити сьогоденням. Я страждаю від ран не загоєних, вони неминучі, вп'ялись у мене глибоко,ці страшенно колючі шипи від троянд так і хочеться їх вирвати та вони приросли і не дають спати ночами.Я намагаюсь відволіктись, але кожну хвилину вони мені про себе нагадують,ріжуть,колють серце, а я так колись любила троянди,які дарував мені ти, а тепер плачу і не так як раніше від щастя, коли я могла обійняти тебе і плакати тобі в твою сіру краватку. Тепер мене оточують лише сірі будні твій портрет аквареллю,який я вже намалювала наяву. Він дивиться і посміхається до мене, зустрілись ми б десь на вулиці ти навіть мене не помітив би.Я все дивлюсь на твою милу посмішку, а самій хочеться дико кричати і рвати волосся від болю.