До тебе*

Не йди... мені так хочеться до тебе притулятись. На смак відчути усі тонкощі зіниць. І бути знову навіженою, як колись: покритись інеєм - відразу ж розтавати. Ловити щастя твоїх невагомих губ. Хоч раз у сон прийти, лишаючись і нім... Ти ж розчинився в піднебессі голубім, - розпорошивши сніг із мармурових рук.