Я…невидимка…

Майже зима… по шкірі мурахами холод, об підвіконня час днями й ночами… а я фальшиво дотягую соло, б’ючи по струнах старої гітари…. Мені так набридло, бути щось комусь винним, рахувати копІйки на нове завтра… Моє життя, не вартує ні гривні, я був потрібен, коли була зарплата… Зараз… маршрутка, всім однакові люди… Я щось роблю… Я - тупа невидимка, і рвав би сорочку, бив себе в груди, та зараз, навіть, уже не людин к а…. …я так, щось набагато мізерніше й нижче… Держава … Квартплата…. Судомить… Я - злидень… Вводьте в оману, й кажіть: «буде ліпше…» Та знаю уже, що для вас не потрібен….