самотність

Так боляче, що й слова не скажу. Знову одна по вулицях йду. не спішу. На годинник тільки впала десята година Та я вже тінь, просто псевдо людина. Цей біль спалив мене всю, назавжди і заживо, а світ просто сміявся з мене щиро й розважливо.. Одна..куди йти..я просто не знаю.. Повітря на сигаретний дим повільно заміняю. Я вірила, що не одна і так боялась цієї самотності, та струн її торкалась. Як завжди, я лиш просто "третій зайвий". В цій love story знову я лиш крайній. Це так боляче, знати, що тебе не чекають. Це так боляче, знати, що тебе заміняють, як іграшку, як клоуна, який насправді один, який не живе, і вже давно не лічить годин. Я думаю, ти знаєш, як це боляче, ти знаєш.. Ти бачиш мої муки, і просто повільно мінаєш. Ось так. ось все так просто. Хочеш полетим?тільки вниз, з мосту. Все, годі, вистачить з мене! Я давно зрозуміла, що це лише мої проблеми. І скільки не кричи розбитій чашці :"пробач" скільки не проси, й скільки не плач як раніше, вона не стане ніколи, і не гудуть вже ті давно мартві бджоли.. Я вам вірила, та залишилась з нічим... Чому ти мовчиш? давай покричим! Сама, одна, всіма забута.. До цього стану я навічно прикута.. "Куди йти?"-сама в себе питаю. І відповім сама ж: "Я звідки я знаю?"