Racconto

Гітара стояла в кутку і вже давно не видавала жодних нот. Її струни ослабли - не було жодної сили звуку. Біля вікна милувався мольберт: на ньому підготовлені фарби з кісточками і біле-біленьке полотно. Все було б звичайно, якби в повітрі не носився дивний настрій. Картина не писалась, і музика не звучала. В іншому місці, в цей самий час на очах бриніли сльози, розривалось жалем серце, і тремтіли руки. В цей самий час! Просто в іншому місці! Так поєднані наші душі. Його "Легоцьокого" і моя "Арань". Де кімната укутала його у власні думки, а моя - вкинула мене у прірву. Так ми поєднані. Де тремтіли його руки, там мої тримали кермо, де моя душа розривалась, його - молилась Богу. Так.