Чого являєшся у сні, Франкова музо?!

Чого являєшся ві сні, Франкова музо? Чому я плачу, коли навколо життя? Чому від тебе не відтяти свої узи, чому не можу я напитись смерть-зілля? Холодна кава набридає тишині, та опікає чорним кольором уста... І мої сльози на папері тім однім, неначе берег, що чекає корабля. Пуста кімната - замуровані вірші... Вже цілий тиждень не писав про твої очі, неначе вирвав хтось два клаптика душі - один спалив, а другий мучить мої ночі. Чому ж далека ти, холодна, моя зоре? Хіба ж не я хотів з тобою назавжди... Мовчить струна,а на папері ціле море... Франкова муза захотіла самоти. Писав поет, пишу і я про дно студенне твоїх очей ясних, веселих і сумних... То як в поета не обернешся до мене, але найкраща ти зі всіх прожитих лих...