Poesia

В зашарпаних і сонних буднях, Шматочками розсіяного світла, З’являєшся, і ділиш по ролях Усе так чітко. І поглянь, як вже достигли Мої слова, нарешті, щоб прошепотіти Слова подяки, вибачень й любові. І страху, що я встигаю загубитись У тисячах невивчених теорій. А ще – на добре знаних мною вулицях, Та головне – у натовпі людей, Хоч знаю – на твоїх плечах сутуляться, Десятки правильних і праведних ідей. Мені так добре, що між нас немає винних, Лиш кожен сам собі. Без болю іншим. І нас, таких, ще й пошукати, дивних, Хоч визначних слідів ми так і не залишим. Ми просто із наплічниками й в кедах, Тиняємось незвіданими ближніми світами. Ми якісь дивні трохи, чи не так? Усі ці шифри, таємниці й знаки поза нами… Ми ловимо зап’ястями проміння сонця, Старанно всотуючи літо і дощі. В очах твої читаю істину, що саме ця Хвилина найцінніша. Збережи. Походи у Карпати та по хліб, Дахи, домашні будди, кишеньковий космос. Я знаю, ми ніколи не змогли б, Те, про що шепочуть, прокричати вголос. І в сірому світанку за вікном Співають птиці, шурхотять дощі й гудять автівки, Життя іде, життя здається нам кіном. Не засвіти, будь ласка, цього разу плівку. 15.12.2013-07.04.2014