Не клич у прірву, доле!

Не клич, не клич мене у прірву, моя доле! Хоч як би не манив мене твій ніжний голосок. Життя, мов цвіт терновий, звідусюди мене коле, Невже тепер у ньому нема місця для казо́к? Навчи мене шукати у собі́ саму себе, Майстерно і без по́милок. Малюй мені таблицю Чи графік, на якому все хороше лиш зросте, Омиється душа і стане чиста, як криниця. Сховаю свої очі до весни або наві́ки, Мені так важко бачити крізь крила темні душі. Тепер, куди не глянь, - всі душі, як каліки. Не клич у прірву, доле, а рятуй з цієї глуші!