Черговий art

Дивишся у вікно і бачиш згорблених в три погибелі людей. Їх не гріє любов, їхні душі безнадійно черстві. А ти поцілуй мене у щічку, а якщо захочеш, то й у дві. Цікаво, чи ти усвідомлюєш, як багато для мене значиш, бо від твоєї присутності у мене автоматично все стає okay. А давай одного разу втнемо якусь епічну дурницю, наприклад, цілий день гулятимемо в кольорових перуках. Зламаємо стандарт, щоб потім розповідати про це внукам. Напевно, не даремно кажуть, що зіниці розширюються, коли бачиш свого sweetheart, тоді моє тіло саме йде до тебе у руки, а розум знову пробиває на черговий art. Якщо одного ранку, коли ти збиратимешся на роботу і вигукнеш мені з коридору прощальне "бувай", а я ще з ночі сидітиму з ручкою і блокнотом [замотана в тепле покривало, в руках - чашка чаю] і не відповідатиму - ти не злись, а почекай. Я мушу дописати рядок до кінця, бо потім забуду і вже не згадаю. Давай знімемо нарешті свої грубі светри́, цей предмет гардеробу зайвий, коли за вікном закінчується фільм під назвою "Зима". І якими би ще не були́ холоднуваті весняні вітри, - між нами почався відкритий діалог і можливості мерзнути нема. Він стартував несміливим словом "привіт", і до теперішнього часу вже обріс крилатими фразами. Я зазвичай намотую їх на вус, коли разом ми, а потім вночі, поки ти бачиш сни, я трансформую фрази в текст, щоб бачив цілий світ, що любов існує не тільки з припливом гормонів й з приходом весни.