У лікарні в одній палаті лежали двоє важкохворих людей. Один лежав біля вікна, а ліжко іншого розташовувалася біля дверей.

- Що там видно у вікні? - якось запитав той, що лежав біля дверей.

- О! - Пожвавішав перший. - Я бачу небо, хмари, що нагадують звіряток, озеро і ліс вдалині.

Кожен день той, хто лежав біля вікна, розповідав своєму сусідові про те, що відбувається за вікном. Він бачив човен, рибалок з величезним уловом, дітей, що граються на березі, юних коханців, що тримаються за руки і не зводять одне з одного сяючих очей.

У той час, як він спостерігав за всіма цими дивовижними подіями за вікном, його сусіда мучила злість. «Це несправедливо, - думав він. - За які такі заслуги його поклали біля вікна, а не мене, і я можу споглядати тільки двері з облупленою фарбою, у той час як він милується виглядом з вікна?»

Одного разу, той, що лежав біля вікна сильно закашлявся і став задихатися. Він намагався дотягнутися до кнопки виклику медсестри, але у нього не було сил, тому що він здригався від кашлю. Сусід спостерігав за тим, що відбувається. Йому нічого не коштувало натиснути на свою кнопку, але він цього не зробив.

Через деякий час перший затих і витягнувся на своєму ліжку.

Коли його забрали, сусід попросив медсестру, щоб його переклали до вікна. Медсестра виконала прохання хворого, перестелила його ліжко, допомогла йому перелягти на протилежне ліжко і, переконавшись, що хворому зручно, попрямувала до дверей. Раптом її зупинив здивований вигук хворого:

- Як же так! Це вікно виходить на глуху сіру стіну! Але той, хто помер, розповідав мені, що бачив ліс, озеро, хмари, людей... Як же він міг все це бачити з цього вікна?

Медсестра сумно посміхнулася:

- Він взагалі не міг нічого бачити; ваш покійний сусід був сліпим.